Вечером 8 апреля оперативному дежурному ВМС поступил тревожный звонок из Одессы: из Практической гавани готовилось к отплытию гидрографическое судно ЧФ «Челекен». Без разрешения правительства Украины в Одессе было самовольно демонтировано и погружено на корабль радионавигационное оборудование. Тем самым разрушена система навигации в районе. Из Севастополя немедленно последовал доклад министру обороны в Киев.

Глава оборонного ведомства приказал не дать судну выйти в море. В гавань прибыли украинские пограничники и морские пехотинцы. Чтобы задержать судно, у швартовых концов выставили охрану. Но когда на борт «Челекена» поднялись пограничники, таможенники и старший морской начальник Одессы, члены экипажа взяли их на прицелы автоматов и попытались арестовать.

Бунт на корабле возмутил официальный Киев, и в Одессу поступил приказ провести досмотр «Челекена» на следующее утро. Командующий ВМС Владимир Безкоровайный отмечает, что жесткость действий украинской стороны была неслучайна. В штабе ВМС отслеживали коммерческую деятельность отдельных начальников ЧФ и установили, что их российские коллеги зарабатывают на контрабанде, используя гидрографические и вспомогательные суда. В частности начальник штаба ЧФ Петр Святашов вместе с руководством гидрографической службы и тыла флота организовали «коммерческие» круизы. На судах возили контрабанду. Выйдя из порта, корабли меняли флаг несуществующего ВМФ СССР на флаг ВМФ России. Они обретали статус экс-территориальности, благодаря чему беспрепятственно ходили по Черному морю и не подлежали досмотру. Часто их курс пролегал в Болгарию. Именно из этой страны «Челекен» прибыл в Одессу. По оперативной информации, в трюмах судна, кроме ворованного гидрографического оборудования, находился контрабандный товар — сахар.

Стремление скрыть этот факт заставило российского адмирала пойти на радикальные меры. Поздно вечером из Севастополя в штаб 318-го дивизиона, расположенного в Одессе, поступил приказ: «Вывести судно в море любой ценой». В 23.40 командир 318-го дивизиона вывел к борту «Челекена» взвод моряков с автоматами, которым приказал «зарядить оружие и стрелять при попытке задержать судно». Украинская охрана, которую выставили у швартовых «Челекена», была без оружия и повлиять на ситуацию не могла. Российские матросы на палубе обрубили швартовы топорами. Судно вышло из порта и взяло курс на Севастополь. Применять оружие с других кораблей, чтобы остановить судно в порту, не стали.

День освобождения Одессы

В 6.00 утра 9 апреля за «Чекеленом» отправили украинские пограничные катера. В воздух были подняты четыре штурмовика Су-15. В ответ из Севастополя на помощь судну-беглецу вышла корабельная ударная группа ЧФ. Конфликт становился опасным, и чтобы избежать кровопролития, в Киеве решили досмотреть судно в Севастополе.

Когда «Чекелен» ошвартовался в Севастополе, штаб ЧФ с применением морской пехоты не допустил досмотра судна. Представители СБУ и прокуратуры были допущены на судно лишь после того, как все, что находилось на судне, было перегружено на другие плавсредства. Естественно, никаких улик найдено не было.

Спускать с рук выходку «Чекелена» и неподчинение 318-го дивизиона в Киеве не собирались. Операцию поручили роте воздушных десантников в ночь на 10 апреля, чтобы завершить ее к началу празднования 50-летия освобождения города от фашистских захватчиков.

В споре вокруг ЧФ это был единственный случай, когда Украина без согласования с Россией и в частности, с президентом РФ Борисом Ельциным, провела подобную операцию и структурные изменения на ЧФ.

По словам Владимира Безкоровайного, этот шаг стал «моментом истины». «Психологическая ситуация в частях ЧФ от Николаева до Измаила, где офицеры и мичманы не могли решиться перейти служить в ВС Украины, резко изменилась. Влияние России на западный регион ослабло, и в течение трех-четырех месяцев все воинские части на юге перешли самостоятельно или были переданы нам», — рассказывает вице-адмирал. Большая заслуга принадлежит руководству воинских частей ЧФ в Очакове, Одессе, Николаеве и Измаиле. Именно благодаря этим людям, уверен Безкоровайный, в Украине есть ВМС и все западные городки, где раньше базировались российские части.

При этом ни один из тех, кто, по сути, завоевал Военно-Морские силы для страны, не был награжден и не дождался благодарности от государства. Среди них: командир бригады капитан I ранга Анатолий Карпенко, который перевел бригаду спецназа ЧФ под флаг Украины, капитан I ранга Александр Родькин в Николаеве, который по личной инициативе перевел учебный отряд под флаг Украины, и многие другие.

Источник: Газета "ДЕЛО"

По смерті Б.Хмельницького тиск Московії на Україну посилився. Москва все брутальніше втручається у внутрішні справи України, активно підтримує опозицію, яку очолювали полтавський полковник Мартин Пушкар і кошовий Яків Барабаш. Московські воєводи, що сидять у Києві зі своїм гарнізоном, ігнорують волю гетьмана Івана Виговського, підбурюють опозицію, яка зрештою береться за зброю.

По придушенню гетьманом антиурядових виступів, з'являються нові «лідери» — Іван Безпалий оголошує себе гетьманом, а якогось Сияку — наказним гетьманом. Починається громадянська війна, під прикриттям якої Москва починає збройний наступ на Україну. Це примушує Виговського відновити союз із кримським ханом, а 1658 року підписати Гадяцьку угоду з Річчю Посполитою. Щоправда, її допомога була чисто символічною.
Не дали позитивних результатів і спроби домовитися з Росією у січні 1659 року: Іван Гуляницький, полковник Лівобережжя просив вивести московські війська з України. Яка ж була відповідь? Що ці війська прийшли в Україну для її ж блага! Знайомі слова, чи не так? За свою історію Україна ще не раз їх почує від Росії. Та й не тільки Україна...

Українські посли, відправлені в Москву до царя Олексія, були заарештовані. Московсько-українська війна набувала широких масштабів і посилювалась громадянською війною. В Україну було спрямоване 200-тисячне військо на чолі з князем О.Трубецьким.
16 квітня 1659 р. до Конотопа з північного сходу підступило військо під проводом Трубецького, до нього приєднався Безпалий. 21 квітня надійшла решта московського війська під командуванням князів Г.Ромодановського, С.Львова та Ф.Куракіна. Розпочалась майже тримісячна облога Конотопа, яка тривала до 29 червня (за старим стилем — 9 липня) 1659 року. Конотоп мужньо боронили 4 тисячі козаків та місцеві жителі. Невдовзі сюди стягнулись усі царські війська, які надійшли зі Слобожанщини. Були спалені Борзна й передмістя Ніжина.
24 червня під Шаповалівкою Виговський розбив значний ворожий роз'їзд. 29 червня (9 липня), в день св. Петра і Павла, Виговський підійшов з південного заходу до Соснівської переправи під Конотопом та вдарив на 15-тисячний московський загін, який її боронив. Українські драгуни відтиснули ворога, а кіннота, перейшовши міст, почала громити його. Орда тим часом відійшла в секрет за Сарнівку. Побачивши нечисленне українське військо, Пожарський пішов на допомогу своїм 15-ти тисячам. Виговський став відступати, Пожарський з основними силами погнався за козаками. Люди Виговського заздалегідь загатили ріку та ще й зруйнували міст, тому московська кіннота застрягла в болоті — «конотопах». Тим часом українське військо здійснило обхідний маневр в напрямку Попівки і перейшло в контратаку, а зі сходу ударила орда. З цього кільця мало хто зміг вирватись. Коли ж інші московські частини стали відходити з-під Конотопа, на них ударив Гуляницький.
Перемога була вражаючою! У цій битві московська армія втратила до 50 тисяч війська, було взято в полон Пожарського та інших значних сановників. «В жалобній одежі вийшов цар Олексій до народу, й жах напав на Москву», — писав російський історик С.Н.Соловйов.

Після цього Виговський швидко очистив від ворогів Ромни, Лохвицю та інші міста Посулля. Та на жаль, цій грандіозній перемозі не судилося стати ключовою, вона не обумовила виграшу всієї війни. А причиною був розкіл українського суспільства, розгул опозиції.

Тепер подивимось на сучасний стан нашої держави. Чи не те саме відбувається у нас зараз? То ж давайте уважніше вдивлятись у свою історію та вчитись на її уроках!

Збройний заколот Сірка та інших старшин проти Гетьмана Виговського знівелював результати перемоги під Конотопом. Цей заколот знову повернув панування московської влади над більшою частиною України. Братовбивчий конфлікт заклав підмурівок постійного протистояння та воєн Гетьманів Правобережжя та Лівобережжя. В Україні настала епоха Руїни.

Втративши близько 80 тисяч чоловік і не досягнувши жодного успіху, турецьке командування було змушене піти на переговори та укладання мирного договору.

Таким чином героїчна перемога українського війська зруйнувала міф про непереможність турецької армії, ліквідувала небезпеку іноземного поневолення українського та польського народів та зупинила експансію Османської імперії у Європу.

Перемога під Хотином справила сильне враження на інші європейські народи і знайшла свій відголос у світовій літературі. Пісні про героїв цієї битви складав український народ.

У Польщі на цю тему поет Вацлав Потоцький написав поему. Знаменитий хорватський поет Іван Гондулич також оспівав подвиг українців під Хотином.

Скрізь було модним переписувати та популяризувати щоденники учасників та свідків цієї війни. Пізніше український письменник Осип Маковей перемозі українців присвятив повість "Ярошенко".

А Іван Франко відзначав непересічне значення Хотинської перемоги, вважаючи, що після поразки під Хотином в 1621 році, Туреччина "почала хилитися із зеніту своєї величі і слави".

Однак перемога у хотинській війні – не єдиний успіх гетьмана Сагайдачного. У наступному році виповниться 390 років його переможного походу на Москву. У 1618 році Сагайдачний на чолі двадцятитисячної армії увійшов на територію Росії з метою примусити московського царя відмовитися від практики заохочування Туреччини до нападів на східні й південні українські землі.

На шляху до столиці чужої держави козацькі загони захопили Путивль, Лівни, Скопін, Ряжск, Єлєц, Міхайлов та безліч менших російських міст і сіл. На зустріч об'єднаним українсько-польським часинам російський цар вислав своїх кращих полководців – князів Пожарського та Волконського.

Однак уже в першому бою російські війська були розбиті. Після цього фактично без суттєвих перешкод П.Сагайдачний підійшов аж до Арбатських воріт й почав облогу Москви. Вирішальний штурм було призначено на початок жовтня. Однак згодом гетьман Сагайдачний відмовився від свого наміру, оскільки вважав, що його перемогою у своїх інтересах скористається Польща. Та не зважаючи на це, похід Сагайдачного на Москву увійшов в історію як блискуча перемога української зброї.

http://www.pravda.com.ua/news/2007/12/14/68457.htm

- Велика особистість,

- освіченість і грамотність - У 1901—1909 рр. навчався в Академічній гімназії у Львові.
З 1909 р. вивчав право на юридичному факультеті Львівського університету,

- Активність в просвітницькій роботі - З студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. У 1910 р. Коновалець брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові, під час якої від рук польського шовініста загинув А.Коцко.У 1912 р. став секретарем львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював з друкованим органом організації місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади». Із 1913 р. як один з лідерів українського студентського руху був обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції.

- Мужність і безпосередня участь в воєнних діях - На початку Першої світової війни 2 серпня 1914 р. Коновалець був мобілізований до австрійської армії (19 полк. Крайової оборони Львова). В червні 1915 р. під час боїв на Маківці Коновалець потрапив у російський полон. У вересні 1917 Коновалець втік з табору і незабаром добрався до Києва,

- Організаційні здібності - У жовтні-листопаді 1917 рр. Коновалець спільно з Р.Дашкевичем та іншими членами Галицько-Буковинського Комітету сформував Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії Української На­родної Республіки. В період діяльності Української Центральної Ради Січові Стрільці на чолі з Коновальцем фактично виконували функції національної гвардії, забезпечуючи роботу уряду в найскладніші часи української державності. 1-2 березня 1918 стрілецькі частини під командуванням Коновальця спільно з Запорізьким Корпусом та Гайдамацьким Кошем Слобідської України визволили від більшовиків Київ. У серпні 1920 р. за безпосередньою участю Коновальця було створено Українську Військову Організацію. 28 січня — 3 лютого 1929 на Першому Конгресі Українських Націоналістів у Відні було створено Організацію Українських Націоналістів, головою проводу якої було обрано Коновальця.

- Дипломатичність і вміння порозумітися з людьми не лише в Україні, але і в Європі - до якої українська частина України безумовно належить, Бо російська частина України за своїм духом і культурою ближча до Росії, ніж до Європи. Чи не так? Наприкінці 1920-x — на початку 30-х рр. Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, встановив контакти з політичними колами Німеччини, Великобританії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій в Франції, Бельгії, Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи по підготовці старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.

- 23 травня 1938 р. Коновалець загинув у Роттердамі (Голландія), відкриваючи поштовий пакет, в якому знаходився вибуховий пристрій, переданий йому агентом радянських спецслужб Павлом Судоплатовим.

Добавлено (21.12.2007, 05:34)
---------------------------------------------
Євген Коновалець - це людина, яка словом і ділом боролася за незалежність України, яка довела, що українці спроможні зорганізуватися і дати відсіч ворогам і зі зброєю в руках, і на інтелектуальному рівні, людина - яка згуртувала навколо себе всіх бажаючих боротися за Україну в одну організацію, в якій цінувалися європейські цінності і європейський порядок, людина, яка за для України ризикувала своїм життям - і яка віддала своє життя для майбутнього Української європейської держави.

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%86%D1%8C_%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9%D0%BE %D0%B2%D0%B8%D1%87

Ну, а за часів козатчини, я б виділив Пилипа Орлика! Це людина, яка зародила демократію в Европі. Людина, яка написала першу Европейську конституцію, де владу обирали)))
Він, можна сказати, створив засади для того, щоб буд створений набагато пізніше Евросоюз, куди ми так прагнемо потрапити.